Ікона /образ/ - символ Царства Духу, Господа; молитви; божественної гармонії; світла, слави Божої і величі; устремління світу, людей до Всевишнього; святості; олюдненого образу Бога.
У православ’ї ікона прирівнюється до Священного Писання, Христа як одна із форм одкровення та богопізнання. Ікона має догматичне, літургічне, виховне, естетичне значення. Вона призначена для того, щоб у тимчасовому побачити вічне, у видимому - невидиме, у тлінному - вічне. Суть ікони полягає не в її речовій красі, а у тій "духовній красі першообразу, яка є Богоподібність". Головна думка православної ікони - це гармонія та мир у церкві та її пастві.
У плані людської творчості ікона - дана Богом довершеність, печать відповідності образа своєму першообразу, символу - тому, що він зображує, тобто Царству Духу. Краса ікони - краса стяжанної подоби Бога, і тому цінність її не в тому, що вона красива..., а в тому, що вона відображає Красу" /Настольная книга священнослужителя. - Т. 4. - С. 176/. В іконі наочно передано реалізацію святоотецької мудрої формули: "Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом".
Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається зокрема за допомогою німбу /вінчика/, який є образотворчою передачею духовного світу, внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона - це зовнішнє вираження перетвореного стану людини, її освячення Божественним світлом.
Водночас багато образів передають, окрім почуттів, знання, земну, церковну і світську діяльність.
Велична простота ікони, спокій її ліній, радість фарб, внутрішня гармонія дають підстави розглядати її саму як символ молитви. Ікона відображає "не хаос нашого гріховного світу, а божественний порядок, спокій, де панує не земна логіка, не людська мораль, а Божественна благодать" /Наст. книга... - С. 182/. Вагоме значення має кольорова символіка ікони. Зокрема, золото на ній символізує світло /див. Світлий/, яке саме є символом Божественного. Водночас золото - це образ "пломеніючого блиску, слави Божої", енергії Всевишнього. Премудрість Божу символізує на іконах червоний колір, устремління світу до Бога - блакитний.
Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Їх використовували при всіх важливих подіях родинного життя, наприклад, у новозбудовану хату вносили ікону Миколи-угодника або Миколи-чудотворця. Роль святинь, оберегів виконували ікони Ісуса Христа, Богородиці, Юрія-змієборця та ін.
Віддаємо шану образам Святих тим, що маємо їх в своїх оселях, молимося перед ними, знімаємо перед ними головні убори, прикрашаємо їх; а також тим, що здійснюємо паломництво до чудесних образів у відпустових місцях. Вшанування, котре віддаємо образам Святих, далеке від славлення (віддавання їм шани Божої)! "Образ не для славлення, а для того, щоб завдяки ньому навчитися, що саме ми повинні славити" (св. Григ. В.). Коли родичі цілують своїх дітей або діти батьків, то виражають цим лише любов і доброзичливість, яку відчувають до них серцем; так само, коли шануємо образи святих, то виражаємо лише нашу любов і доброзичливість щодо тих, кого нам образ являє (св. Ніль.). Якщо запалюємо вогонь перед образами Святих і палимо кадило перед ними, то таким чином хочемо лише зримо уявити собі світло Св. Духа і доброчесності Святих (св. Герм.).
Ми ніколи не розраховуємо на допомогу самих образів, але очікуємо її від Бога завдяки заступництву Святих.
Образи Святих оберігають нас від розсіяності під час молитви. Вони — наче ті щаблі драбини, по котрих легше можемо дістатися до неба
(А. Штольц).
Християнська ікона – не мертве зображення, через неї проходить промінь живоносної Божественої благодаті. Вона з’єднана через благодать з особою того, хто зображений на іконі. Через ікону проявляється іпостась святого, тому ікона – живий символ особи святого не в значенні органічного життя, а в значенні носія животворного світла.
