На такій іконі прийнято зображувати Небесних Заступників кожного члена родини. Сімейні ікони називають родовими, оскільки вони призначені для зміцнення родових зв’язків. Сімейні ікони передаються із покоління в покоління і є духовним символом сім’ї.
Якщо ікона написана як подарунок до Дня Вінчання молодого подружжя або відразу ж після, то на ній зазвичай зображаються двоє святих: покровителі чоловіка і дружини.
На «сімейній» іконі може бути зображено багато святих: святі покровителі дітей, подружжя, їхніх батьків, їхніх прабатьків, в тому числі і тих, що вже пішли з життя.
На такій іконі може бути написаний Ангел-охоронець сімейного роду. Ангел-охоронець буває зображений в центрі ікони, посеред сімейних святих.
Нагорі «сімейної ікони» може бути зображений благословляючий Господь Ісус Христос, Нерукотворний Образ, Пресвята Трійця, Богородиця: зазвичай «Знамення» або «Покрова».
Також «сімейною іконою» може бути ікона, що складається з декількох ікон (частин), з'єднаних у загальну композицію. На одній з частин такої ікони зображують святих покровителів, або ж їх малюють у клеймах на полях.Також на такий іконі може бути написаний «Деісус» або зображені будь які шановані святі. В інших «частинах» ікони можуть бути написані образи Пресвятої Богородиці, або Спаситель.
Іноді пишуть покровителів сім'ї в молитовному предстоянні перед Ісусом Христом або Богородицею.
Є ще один тип «сімейних ікон»: коли святі сімейні покровителі розташовані не в ковчезі ікони, а на її полях. Святих, написаних на полях ікони, називають «полеосними». Разом з ними часто пишуть і Ангела Охоронця. У центральній частині ікони пишуть образ Христа Вседержителя або особливо шанований образ Пресвятої Богородиці. Святі, зображені на полях, звертаються в молитві про своїх підопічних до центрального образу.
Мірна ікона
Після народження дитини замовляють мірну ікону, на якій в повний зріст пишеться Святий Небесний Заступник новонародженого. Образ Заступника вибирається згідно імені, яким названа дитина.
Висоту іконної дошки роблять такою ж, як і ріст немовляти при народженні. Звідси і походить назва ікони – "мірна ікона". Її дарують дитині при хрещенні і вона супроводжує новонародженого все життя, як молитвенний образ для зв’зку з Богом. Зазвичай такі ікони, із зображенням небесного покровителя ставлять прямо біля ліжечка дитини, щоб малюк з самого дитинства спілкувався зі своїм захисником, заступником і наставником.
Мірна ікона унікальна та неповторна подібно людині, для якої вона створюється. Зображення небесного покровителя займає простір відповідний зросту немовляти, з яким воно приходить в цей світ – тим самим встановлюється особливий зв'язок між святим та дитиною.
Висоту іконної дошки роблять такою ж, як і ріст немовляти при народженні. Звідси і походить назва ікони – "мірна ікона". Її дарують дитині при хрещенні і вона супроводжує новонародженого все життя, як молитвенний образ для зв’зку з Богом. Зазвичай такі ікони, із зображенням небесного покровителя ставлять прямо біля ліжечка дитини, щоб малюк з самого дитинства спілкувався зі своїм захисником, заступником і наставником.
Мірна ікона унікальна та неповторна подібно людині, для якої вона створюється. Зображення небесного покровителя займає простір відповідний зросту немовляти, з яким воно приходить в цей світ – тим самим встановлюється особливий зв'язок між святим та дитиною.
Домашній іконостас
Домашній іконостас бажано розміщувати у східній стороні кімнати, тому що схід як богословське поняття має особливе значення в християнстві. (І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, яку створив (Бут. 2,8). Вернися, Єрусалим, на схід, і подивися на радість, прийдешню до тебе від Бога (Вар. 4, 36). І підняв мене Дух, і привів мене до східньої брами Господнього дому, що обернена на схід (Єз. +11, 1).
… Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського (Мф. 24, 27).
Ікони в домашньому іконостасі розташовують в тому ж самому порядку, що і в церковному.
Головною іконою є ікона із образом Спасителя. Ліворуч ставлять ікону Богородиці. Ці ікони є головними та обов’язковими для кожного дому. А ось інші ікони Ви вибираєте за власним бажанням.
Над іконами Христа та Богородиці можна розмістити зображення Трійці або Розп’яття. При цьому слід пам’ятати та придержуватися ієрархії, а саме — не розміщувати ікони святих, які можуть перевищувати розміри ікон Спасителя та Богородиці, а також не бажано розміщувати над їхніми образами інші ікони в домашньому іконостасі.
При недостатній площі для розміщення домашнього іконостасу, можна вибрати ікони із образами Святих Заступників для кожного члена своєї родини.
Після народження дитини замовляють мірну ікону, на якій в повний зріст пишеться Святий Небесний Заступник новонародженого. Образ Заступника вибирається згідно імені, яким названа дитина.
Висоту іконной дошки роблять такою ж, як і ріст немовляти при народженні. Звідси і походить назва ікони – "мірна ікона". Її дарують дитині при хрещенні і вона супроводжує новонародженого все життя, як молитвенний образ для зв’зку з Богом.
Для домашнього іконостасу можна також взяти сімейну ікону, на якій прийнято зображувати Небесних Заступників кожного члена родини. Сімейні ікони називають родовими, оскільки вони призначені для зміцнення родових зв’язків. Сімейні ікони передаються із покоління в покоління і є духовним символом сім’ї.
В домашньому іконостасі доволі важливими є також вінчальні ікони, якими благословляють нареченого та наречену. На одній іконі зображений образ Спасителя, її після вінчання дають нареченому, а на другій — Пресвята Богородиця, цю ікону дають нареченій.
Перед вінчальними іконами наречені дають обітницю взаємної вірності та любові. Вінчальна ікона є сімейною реліквією і передається батьками своїм дітям.
Ікони можна ставити на окремих відкритих полицях чи поміщати іх в кіот, який захищатиме ікону від дій зовнішнього середовища і при правильному догляду за іконами, Ви зможете передати іх ще й своїм дітям.
Ікони можна ставити не лише в домашньому іконостасі, але і в кожній кімнаті, адже вони призначені для того, щоб нагадувати кожному із нас про постійну присутність Бога завжди з нами, а не тільки при читанні молитви.
… Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського (Мф. 24, 27).
Ікони в домашньому іконостасі розташовують в тому ж самому порядку, що і в церковному.
Головною іконою є ікона із образом Спасителя. Ліворуч ставлять ікону Богородиці. Ці ікони є головними та обов’язковими для кожного дому. А ось інші ікони Ви вибираєте за власним бажанням.
Над іконами Христа та Богородиці можна розмістити зображення Трійці або Розп’яття. При цьому слід пам’ятати та придержуватися ієрархії, а саме — не розміщувати ікони святих, які можуть перевищувати розміри ікон Спасителя та Богородиці, а також не бажано розміщувати над їхніми образами інші ікони в домашньому іконостасі.
При недостатній площі для розміщення домашнього іконостасу, можна вибрати ікони із образами Святих Заступників для кожного члена своєї родини.
Після народження дитини замовляють мірну ікону, на якій в повний зріст пишеться Святий Небесний Заступник новонародженого. Образ Заступника вибирається згідно імені, яким названа дитина.
Висоту іконной дошки роблять такою ж, як і ріст немовляти при народженні. Звідси і походить назва ікони – "мірна ікона". Її дарують дитині при хрещенні і вона супроводжує новонародженого все життя, як молитвенний образ для зв’зку з Богом.
Для домашнього іконостасу можна також взяти сімейну ікону, на якій прийнято зображувати Небесних Заступників кожного члена родини. Сімейні ікони називають родовими, оскільки вони призначені для зміцнення родових зв’язків. Сімейні ікони передаються із покоління в покоління і є духовним символом сім’ї.
В домашньому іконостасі доволі важливими є також вінчальні ікони, якими благословляють нареченого та наречену. На одній іконі зображений образ Спасителя, її після вінчання дають нареченому, а на другій — Пресвята Богородиця, цю ікону дають нареченій.
Перед вінчальними іконами наречені дають обітницю взаємної вірності та любові. Вінчальна ікона є сімейною реліквією і передається батьками своїм дітям.
Ікони можна ставити на окремих відкритих полицях чи поміщати іх в кіот, який захищатиме ікону від дій зовнішнього середовища і при правильному догляду за іконами, Ви зможете передати іх ще й своїм дітям.
Ікони можна ставити не лише в домашньому іконостасі, але і в кожній кімнаті, адже вони призначені для того, щоб нагадувати кожному із нас про постійну присутність Бога завжди з нами, а не тільки при читанні молитви.
Носій животворного світла
Ікона /образ/ - символ Царства Духу, Господа; молитви; божественної гармонії; світла, слави Божої і величі; устремління світу, людей до Всевишнього; святості; олюдненого образу Бога.
У православ’ї ікона прирівнюється до Священного Писання, Христа як одна із форм одкровення та богопізнання. Ікона має догматичне, літургічне, виховне, естетичне значення. Вона призначена для того, щоб у тимчасовому побачити вічне, у видимому - невидиме, у тлінному - вічне. Суть ікони полягає не в її речовій красі, а у тій "духовній красі першообразу, яка є Богоподібність". Головна думка православної ікони - це гармонія та мир у церкві та її пастві.
У плані людської творчості ікона - дана Богом довершеність, печать відповідності образа своєму першообразу, символу - тому, що він зображує, тобто Царству Духу. Краса ікони - краса стяжанної подоби Бога, і тому цінність її не в тому, що вона красива..., а в тому, що вона відображає Красу" /Настольная книга священнослужителя. - Т. 4. - С. 176/. В іконі наочно передано реалізацію святоотецької мудрої формули: "Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом".
Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається зокрема за допомогою німбу /вінчика/, який є образотворчою передачею духовного світу, внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона - це зовнішнє вираження перетвореного стану людини, її освячення Божественним світлом.
Водночас багато образів передають, окрім почуттів, знання, земну, церковну і світську діяльність.
Велична простота ікони, спокій її ліній, радість фарб, внутрішня гармонія дають підстави розглядати її саму як символ молитви. Ікона відображає "не хаос нашого гріховного світу, а божественний порядок, спокій, де панує не земна логіка, не людська мораль, а Божественна благодать" /Наст. книга... - С. 182/. Вагоме значення має кольорова символіка ікони. Зокрема, золото на ній символізує світло /див. Світлий/, яке саме є символом Божественного. Водночас золото - це образ "пломеніючого блиску, слави Божої", енергії Всевишнього. Премудрість Божу символізує на іконах червоний колір, устремління світу до Бога - блакитний.
Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Їх використовували при всіх важливих подіях родинного життя, наприклад, у новозбудовану хату вносили ікону Миколи-угодника або Миколи-чудотворця. Роль святинь, оберегів виконували ікони Ісуса Христа, Богородиці, Юрія-змієборця та ін.
Віддаємо шану образам Святих тим, що маємо їх в своїх оселях, молимося перед ними, знімаємо перед ними головні убори, прикрашаємо їх; а також тим, що здійснюємо паломництво до чудесних образів у відпустових місцях. Вшанування, котре віддаємо образам Святих, далеке від славлення (віддавання їм шани Божої)! "Образ не для славлення, а для того, щоб завдяки ньому навчитися, що саме ми повинні славити" (св. Григ. В.). Коли родичі цілують своїх дітей або діти батьків, то виражають цим лише любов і доброзичливість, яку відчувають до них серцем; так само, коли шануємо образи святих, то виражаємо лише нашу любов і доброзичливість щодо тих, кого нам образ являє (св. Ніль.). Якщо запалюємо вогонь перед образами Святих і палимо кадило перед ними, то таким чином хочемо лише зримо уявити собі світло Св. Духа і доброчесності Святих (св. Герм.).
Ми ніколи не розраховуємо на допомогу самих образів, але очікуємо її від Бога завдяки заступництву Святих.
Образи Святих оберігають нас від розсіяності під час молитви. Вони — наче ті щаблі драбини, по котрих легше можемо дістатися до неба
(А. Штольц).
Християнська ікона – не мертве зображення, через неї проходить промінь живоносної Божественої благодаті. Вона з’єднана через благодать з особою того, хто зображений на іконі. Через ікону проявляється іпостась святого, тому ікона – живий символ особи святого не в значенні органічного життя, а в значенні носія животворного світла.
У православ’ї ікона прирівнюється до Священного Писання, Христа як одна із форм одкровення та богопізнання. Ікона має догматичне, літургічне, виховне, естетичне значення. Вона призначена для того, щоб у тимчасовому побачити вічне, у видимому - невидиме, у тлінному - вічне. Суть ікони полягає не в її речовій красі, а у тій "духовній красі першообразу, яка є Богоподібність". Головна думка православної ікони - це гармонія та мир у церкві та її пастві.
У плані людської творчості ікона - дана Богом довершеність, печать відповідності образа своєму першообразу, символу - тому, що він зображує, тобто Царству Духу. Краса ікони - краса стяжанної подоби Бога, і тому цінність її не в тому, що вона красива..., а в тому, що вона відображає Красу" /Настольная книга священнослужителя. - Т. 4. - С. 176/. В іконі наочно передано реалізацію святоотецької мудрої формули: "Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом".
Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається зокрема за допомогою німбу /вінчика/, який є образотворчою передачею духовного світу, внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона - це зовнішнє вираження перетвореного стану людини, її освячення Божественним світлом.
Водночас багато образів передають, окрім почуттів, знання, земну, церковну і світську діяльність.
Велична простота ікони, спокій її ліній, радість фарб, внутрішня гармонія дають підстави розглядати її саму як символ молитви. Ікона відображає "не хаос нашого гріховного світу, а божественний порядок, спокій, де панує не земна логіка, не людська мораль, а Божественна благодать" /Наст. книга... - С. 182/. Вагоме значення має кольорова символіка ікони. Зокрема, золото на ній символізує світло /див. Світлий/, яке саме є символом Божественного. Водночас золото - це образ "пломеніючого блиску, слави Божої", енергії Всевишнього. Премудрість Божу символізує на іконах червоний колір, устремління світу до Бога - блакитний.
Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Їх використовували при всіх важливих подіях родинного життя, наприклад, у новозбудовану хату вносили ікону Миколи-угодника або Миколи-чудотворця. Роль святинь, оберегів виконували ікони Ісуса Христа, Богородиці, Юрія-змієборця та ін.
Віддаємо шану образам Святих тим, що маємо їх в своїх оселях, молимося перед ними, знімаємо перед ними головні убори, прикрашаємо їх; а також тим, що здійснюємо паломництво до чудесних образів у відпустових місцях. Вшанування, котре віддаємо образам Святих, далеке від славлення (віддавання їм шани Божої)! "Образ не для славлення, а для того, щоб завдяки ньому навчитися, що саме ми повинні славити" (св. Григ. В.). Коли родичі цілують своїх дітей або діти батьків, то виражають цим лише любов і доброзичливість, яку відчувають до них серцем; так само, коли шануємо образи святих, то виражаємо лише нашу любов і доброзичливість щодо тих, кого нам образ являє (св. Ніль.). Якщо запалюємо вогонь перед образами Святих і палимо кадило перед ними, то таким чином хочемо лише зримо уявити собі світло Св. Духа і доброчесності Святих (св. Герм.).
Ми ніколи не розраховуємо на допомогу самих образів, але очікуємо її від Бога завдяки заступництву Святих.
Образи Святих оберігають нас від розсіяності під час молитви. Вони — наче ті щаблі драбини, по котрих легше можемо дістатися до неба
(А. Штольц).
Християнська ікона – не мертве зображення, через неї проходить промінь живоносної Божественої благодаті. Вона з’єднана через благодать з особою того, хто зображений на іконі. Через ікону проявляється іпостась святого, тому ікона – живий символ особи святого не в значенні органічного життя, а в значенні носія животворного світла.
Змішані техніки
Використання одночасно декількох художніх технік – це насамперед творчий пошук майстра.
Наприкінці ХІХ і ХХ ст. змішана техніка найбільш прийнятна як у пошуках нових форм і засобів вираження в живописних експериментах, швидкого письма („аля-прима”, в етюдах, ескізах), так і в завершених творах, декоративних сполученнях матеріалів пастозної чи акварельної тонкості нанесення. На той час розвиток та вдосконалення техніки „аля-прима” сприяв виникненню нових прийомів нанесення фарбового шару і виникненню техніки імпресіоністів та пуантилістів.
В наш час таким чином створюються нові ексклюзивні речі, декоративні покриття, художні твори що запам’ятовуються, надають простору неповторність та індивідуальність.
Наприкінці ХІХ і ХХ ст. змішана техніка найбільш прийнятна як у пошуках нових форм і засобів вираження в живописних експериментах, швидкого письма („аля-прима”, в етюдах, ескізах), так і в завершених творах, декоративних сполученнях матеріалів пастозної чи акварельної тонкості нанесення. На той час розвиток та вдосконалення техніки „аля-прима” сприяв виникненню нових прийомів нанесення фарбового шару і виникненню техніки імпресіоністів та пуантилістів.
В наш час таким чином створюються нові ексклюзивні речі, декоративні покриття, художні твори що запам’ятовуються, надають простору неповторність та індивідуальність.
Графіка
Графіка (від грецького γραφικος – „письмовий”, γραφω – „пишу”) – вид образотворчого мистецтва, що використовує у якості основних образотворчих засобів лінії, штрихи, плями і крапки. Колір також може використовуватись, але на відміну від живопису, він відіграє другорядну роль. Зазвичай використовують не більше одного кольору (крім основного чорного), у поодиноких випадках – два. Найбільше вирізняє графіку особливе відношення зображеного предмету до простору, роль якого в значній мірі виконує фон паперу.
Графічне мистецтво включає в себе як безпосередньо малюнок, так і друковані художні твори (гравюра, літографія та ін.),що ґрунтуються на основі мистецтва малюнку, але мають власні образотворчі засоби та виразні можливості. Поряд з завершеними композиціями, окрему художню цінність мають і замальовки з натури, ескізи до живописних творів, скульптури чи архітектури. Графічним творам характерна ретельна об’ємно-просторова побудова, деталізація найтонших елементів фактури та виявлення структури предмету.
Залежно від призначення графіка поділяється на декілька видів:
- станкова (станковий малюнок, естамп);
- книжкова ( ілюстрації, заставки, обкладинка і т. д.);
- журнальна та газетна;
- комп’ютерна;
- прикладна (художнє оформлення предметів побуту, плакати);
- промислова.
Залежно від способу виконання та можливостей тиражування, графіку поділяють на унікальну та друковану.
Унікальна графіка – створення творів у єдиному екземплярі (малюнок, акварель, монотипія, аплікація і т.д.).
Друкована графіка (гравюра) – створення форм для друку, за допомогою яких можна отримувати декілька екземплярів.
Графічне мистецтво включає в себе як безпосередньо малюнок, так і друковані художні твори (гравюра, літографія та ін.),що ґрунтуються на основі мистецтва малюнку, але мають власні образотворчі засоби та виразні можливості. Поряд з завершеними композиціями, окрему художню цінність мають і замальовки з натури, ескізи до живописних творів, скульптури чи архітектури. Графічним творам характерна ретельна об’ємно-просторова побудова, деталізація найтонших елементів фактури та виявлення структури предмету.
Залежно від призначення графіка поділяється на декілька видів:
- станкова (станковий малюнок, естамп);
- книжкова ( ілюстрації, заставки, обкладинка і т. д.);
- журнальна та газетна;
- комп’ютерна;
- прикладна (художнє оформлення предметів побуту, плакати);
- промислова.
Залежно від способу виконання та можливостей тиражування, графіку поділяють на унікальну та друковану.
Унікальна графіка – створення творів у єдиному екземплярі (малюнок, акварель, монотипія, аплікація і т.д.).
Друкована графіка (гравюра) – створення форм для друку, за допомогою яких можна отримувати декілька екземплярів.
Живопис
Живопис – вид образотворчого мистецтва, пов’язаний з подачею візуальних образів, шляхом нанесення фарб на тверду або гнучку основу; створенням зображень за допомогою цифрових технологій; а також твори мистецтва, виконані такими способами.
За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.
Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.
Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.
Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.
Техніки та види живопису: олія, темпера, емаль, живопис по штукатурці (фреска та а секко), граттаж, клеєвий живопис, восковий (енкаустика, воскова темпера), живопис керамічними та силікатними фарбами, акрил та різноманітні змішані техніки.. Туш, пастель, гуаш, акварель – в окремих випадках можуть розглядатись і як графіка.
Техніки живопису практично невичерпні. Все, що лишає на чомусь будь-який слід, в образному понятті є живописом.
„Живопис створюється природою, часом і людиною”
(Леонардо да Вінчі).
Живопис може бути виконаний на будь-якій основі: на камені, штукатурці, полотні, шовку, папері, шкірі (у тому числі й на тілі тварини або людини – татуювання), металі, асфальті, бетоні та ін.
Так як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальну функції.
Жанри живопису: архітектурний, анімалістичний, декоративний (декораційний, алегоричний, монументальний і т.д.), історичний (батальний, документальний та ін.), культовий (релігійний, міфологічний...), побутовий (натюрморт, пейзаж, портрет...), абстрактний, безпредметність.
Живопис, подібно іншим видам мистецтва, ілюзорний. Але його візуальний, а також кольоровий аспекти (практично в одну мить око сприймає майже безкінечну інформацію), надають живопису особливе місце серед усіх видів образотворчого мистецтва.
За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.
Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.
Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.
Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.
Техніки та види живопису: олія, темпера, емаль, живопис по штукатурці (фреска та а секко), граттаж, клеєвий живопис, восковий (енкаустика, воскова темпера), живопис керамічними та силікатними фарбами, акрил та різноманітні змішані техніки.. Туш, пастель, гуаш, акварель – в окремих випадках можуть розглядатись і як графіка.
Техніки живопису практично невичерпні. Все, що лишає на чомусь будь-який слід, в образному понятті є живописом.
„Живопис створюється природою, часом і людиною”
(Леонардо да Вінчі).
Живопис може бути виконаний на будь-якій основі: на камені, штукатурці, полотні, шовку, папері, шкірі (у тому числі й на тілі тварини або людини – татуювання), металі, асфальті, бетоні та ін.
Так як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальну функції.
Жанри живопису: архітектурний, анімалістичний, декоративний (декораційний, алегоричний, монументальний і т.д.), історичний (батальний, документальний та ін.), культовий (релігійний, міфологічний...), побутовий (натюрморт, пейзаж, портрет...), абстрактний, безпредметність.
Живопис, подібно іншим видам мистецтва, ілюзорний. Але його візуальний, а також кольоровий аспекти (практично в одну мить око сприймає майже безкінечну інформацію), надають живопису особливе місце серед усіх видів образотворчого мистецтва.
Підписатися на:
Дописи (Atom)